Як я витратив пʼять років на отримання сертифіката Open Water Diver

Сьогодні я хочу розповісти вам історію про те, як я витратив пʼять років та пірнав на трьох континентах аби отримати сертифікат Open Water Diver.

Наша історія починається в теплих водах Андаманського моря, десь поблизу острова Пхукет в листопаді 2017 року, так що наливайте собі горнятко свіжої кави, чаю чи що ви там пʼєте та поїхали.

Спроба № 1 – Таїланд 2017

Під час нашої першої подорожі в Таїланд, до нас приєднались наші друзі з України, привіт, С. і Т.. Валятись на пляжі під палючим сонцем, то трохи не наше, тож ми шукали прикольні шляхи, як можна було б провести час, натомість. На той момент, я вже досить довго, плекав ідею зайнятись дайвінгом, і тому підбив всю компанію на цю авантюру. Пхукет, острів на якому ми відпочивали, має декілька туристичних пляжів, навколо яких концентрується вся туристична інфраструктура. Знаходячись на одному із таких пляжів, було досить легко знайти кілька компаній, які продавали дайвінг. На той момент, мої знання про дайвінг закінчувалися тим, що мені показав Кусто у своїх відео.

Відвідавши три заклади, які займались дайвінгом, ми зупинились на тому, в якому працював старий голландець, як я зрозумів пізніше, він і був власником магазину. Трошки поторгувавшись, ми оплатили тур на 4-х та заповнили документи на дайверське страхування. Загалом, в тур входило: все необхідне обладнання, транспорт, 2 занурення та харчування. Після оплати нам підібрали гідрокостюми, маски, системи контролю плавучості та додаткову вагу - свинцеві грузила на пояс. В цілому, на 4-х вся ця пригода обійшлась в 16000 тайських бат.

Трансферний автобус мав забрати нас рано-вранці та довезти в порт, де нас вже чекав наш корабель. Прикол виявився в тому, що за нами приїхав не автобус, а просто малогабаритна вантажівка, набита місцевими робітниками. Ми сіли в кузов і 30-40 хвилин катали по острову, висаджуючи робітників – сторгувався на свою голову. Під час поїздки почалася тропічна злива і дощ ніжно заливав в середину, дуже крутий досвід, який дозволяє доторкнутись до чогось справжнього, не показового, дуже сподобалось, без сарказму.

Важливий урок в цій ситуації це зрозуміти, яка маржа в продавця перед тим, як торгуватись, інакше, з кожним сторгованим доларом якість сервісу може почати погіршуватись.

Важко сказати скільки саме ми йшли морем, але здається щось близько 2х годин, в цей час нам пояснили, як поводитись на кораблі, видали таблетки проти закачування та провели дуже детальний інструктаж, та, дізнавшись, що ми ще не заповнили медичні анкети, видали їх для заповнення.

Коли всі формальності були виконанні, а корабель прийшов до місця, де ми планували пірнати, ми почали вдягати спорядження. Під час першого занурення ми переплутали гідрокостюми і я плавав в костюмі на розмір менше, ніж треба, але це не проблема. Цікавим досвідом виявилась вага всього обладнання, яке треба на себе надягати. Ми йшли, як пінгвіни, згорбившись під вагою балонів з киснем, хляпаючи величенними ластами по палубі.

Захід в воду з корабля виглядає, як великий крок вперед у безодню, правою рукою ти тримаєш маску та регулятор в роті, щоб вони не вилетіли від удару об воду, наповнюєш повітрям компенсатор плавучості та робиш великий крок вперед. Перший крок досить лячний, пірнати в воду маючи 30 додаткових кілограмів на собі та, усвідомлюючи, як сильно вони потягнуть тебе на дно, це дуже цікаве відчуття.

Того дня, коли ми занурювались, море було неспокійним, поверхнею здіймались хвилі і це додавало адреналіну. Стрибнувши в воду, ти опиняєшся в руках стихії, яка кидає тебе з боку в бік, просто плавати в таких умовах важко, не кажучи вже про випадок, коли на тобі така купа спорядження. Я досі памʼятаю ту мить, як наче це сталось вчора: я вставив собі в рота регулятор(трубка, яка підʼєднана до балона) та подивився вниз, миттєво все моє світосприйняття змінилось, море під водою виглядало дуже спокійним та здавалось загубленим раєм на землі.

В цілому за ці два занурення не сталось нічого надзвичайного, ми поплавали на різних глибинах, в перший раз, приблизно на 7-8 метрах, а під час другого – занурення на глибині близько 12 метрів. Інструктор відпрацював з нами базові навички, такі як: очищення маски від затікаючої води, знаходячись під водою та інші.

Усвідомивши, що цим все це не закінчиться, я попросив інструктора зробити для нас офіційні записи в дайверські щоденники. В нас їх не було, то наш інструктор просто вирвав листочок зі свого та заповнив всю інформацію за нас, а також проставив печатки.

На жаль, наша віза наближалась до свого кінця і ми мали квитки на літак в продовж наступної доби, через це нам не вдалось продовжити дайвити цього разу. За правилами не можна літати в літаку після занурення так, як це може призвести до кесонної хвороби.

Спроба № 2 – Таїланд 2018

Після першого досвіду дослідження підводного світу, я просто не міг зупинитись і вже через пів року ми знову летіли в Таїланд, на острів Пхукет, в надії отримати свої дайверські сертифікати та класно провести час.

Я знайшов готель через дорогу від того центру, в якому ми купили наш перший дайверський тур, сподіваючись продовжити нашу освіту у того самого інструктора. На превеликий жаль, коли б ми туди не приходили там було закрито, тобто люди були всередині це було видно по капцям, які стояли за дверима, але нікого в зоні досяжності для простого перехожого за два тижні я так і не зміг знайти.

Через невдачу з обраним місцем, я мав знайти інший заклад, завітавши в невеличкий дайверський центр біля пляжу, я вирішив пройти сертифікацію у них.

Ми заповнили медичні картки і працівник вирішив, що було б непогано відправити мене на медичний огляд. Буквально пару дзвінків і ось я іду на приймання до місцевого лікаря. Приймання був скоріше формальністю, мене, звісно, трохи опитали, не памʼятаю, чи мені робили якісь тести, але, як зараз памʼятаю, що з мене взяли 500 бат і дозволили пірнати.

Повертаючись назад до центру, я якось почав сумніватись в вірності цієї історії. Перш за все, якось ну дуже дорого це було, по друге, я щось почав сумніватись в стані свого здоровʼя (хоча в мене не було жодних протипоказань, лише помилки в заповненні медичної форми) та і якось довіри до закладу, який продавав дайверські курси в мене не було.

Переспавши з цими думками, я вирішив сфокусуватись на другорядній меті моєї подорожі та присвятив більшу частину свого часу створенню стартапу. Можливо, я колись розповім, як склалась доля того проекту.

Спроба № 3 – Єгипет 2022

Думаєте я полишив свої потуги сертифікуватись? Ні, аж ніяк. В січні 2022 року я вирушив до єгипетського Марса-Аламу, щоб гарно провести час, попірнати з аквалангом та, нарешті, отримати довгоочікувану сертифікацію.

Прилетівши та заселившись в готель, я, першою справою, пішов в один з трьох центрів, які займались дайвінгом та мали найвищий рейтинг і найкращі відгуки. На жаль, вже вечоріло і там було зачинено, тож довелось повертатись наступного дня.

Повернувшись зранку, виявилось, що отримання сертифікації це досить реальна історія, проте вони займались лише SSI сертифікацією, а я розраховував на PADI. Думаю, що варто трохи розповісти про різні сертифікуючі організації.

PADI, SSI та NAUI

Серед рекреаційного дайвінгу найбільш поширені 3 сертифікуючі організації: Professional Association of Diving Instructors – PADI, Scuba Schools International – SSI та National Association of Underwater Instructors – NAUI. По великому рахунку, вони всі +/- однакові та визнають сертифікації один одного. Загалом, кожна з організацій має 3 остовних рівня: дайвер в відкритій воді, просунутий дайвер у відкритій воді та порятунок дайверів. Після отримання першого рівня, у тепер вже сертифікованого дайвера, зʼявляється можливість продовжити навчання та розширити знання за допомогою отримання різноманітних спеціалізацій таких як: використання сухого костюму, глибинний дайвінг, дайвінг в печерах і так далі. Дуже часто дайвінгові центри вимагатимуть наявність у дайвера певної сертифікації перед тим, як дати в оренду те чи інше обладнання.

Навчання складається з трьох частин: теоретична (лекції, книжки, відео), практична в закритій воді (басейн) та практична у відкритій воді (озеро, річка, море, океан). На кожному етапі інструктор перевіряє наскільки добре студенти засвоїли матеріал за допомогою різноманітних засобів – від простих тестів до практичного застосування отриманих навичок під водою.

Найбільш поширеною організацією є PADI, але, наскільки мені відомо, в них найбільш жорсткі умови в плані навчальних планів і інструктори не можуть суттєво він них відхилятись.

У випадку з SSI, у інструктора значно більше влади і він може адаптувати програму під потреби кожного конкретного студента. У SSI, на додачу до стандартного набору сертифікацій, є ще й зовсім початковий рівень, який є половиною від стандартної сертифікації та дозволяє пірнати всього на глибину до 12 метрів, та в супроводі інструктора.

NAUI – унікальна організація, бо вони, по перше, були першими на ниві рекреаційного дайвінгу, одразу після винайдення капітаном Кусто системи "Аква-Ланг", а, по друге, вони є не комерційною організацією. Ще однією цікавинкою є те, що деякі підрозділи американських військових проходять навчання за стандартами NAUI. На жаль, я не можу пригадати, щоб я хоч колись стикався з їх центрами та курсами.

Повертаючись в Єгипет

Отже, прийшовши наступного дня, ми запізнились на практичну частину і були вимушені почати з перегляду багатогодинних відеолекцій. Також ми приміряли та обрали обладнання так само, як це колись було в Таїланді.

Нас привели в досить гарно обладнаний клас, запропонували воду та відео болгарською мовою, від якого ми мали відмовитись на користь відео англійською мовою, від цього все ж таки залежить наша безпека. Чесно кажучи, рівень сервісу, в цілому, був досить європейський, щоб там не казали про Африку.

Подивившись відео, нас відправили назад в готель, практична частина мала початись наступного дня в 8:30 ранку.

Зараз я вже достеменно не памʼятаю, але мені здається, що я очікував, що ми займатимемось спочатку в басейні, як того вимагає програма, натомість, нас завантажили в мікроавтобус і повезли в лагуну на узбережжі Червоного моря.

Перед зануренням єгиптяни витягли все наше спорядження на великий зелений мат, наш інструктор почав пояснювати як саме ми маємо збирати його докупи та перевіряти, що все обладнання працює так, як має працювати.

Перед зануренням нам запропонували сходити в туалет, в пустелю, в тому числі і жінкам, в пустелю, де нема місця, щоб сховатись і все видно на дуже-дуже далеку відстань. Цікавий сервіс, але думаю дівчата вибирають справляти свої потреби в гідрокостюм =).

Далі все було дуже банально: захід в море, відпрацювання навичок, єдиною особливістю було те, що ми повільно, але впевнено сповзали все глибше і глибше, і в один момент тобі вже потрібно виконувати навички з наповнення маски водою на глибині 5-7 метрів. Під час однієї з таких вправ мій напарник ледь не захлинувся. Не знаю з чим саме це було повʼязано, але саме ця вправа ніяк не виходила в мого напарника і на другому зануренні інструктор почав психувати та кричати. Не дивно, що нам це не сподобалось.

Повернувшись в готель після першого дня, ми прийняли рішення, що конкретно ця організація не є безпечним місцем для отримання сертифікатів. Вони звісно дуже засмутились, проте нам запропонували здати екзамен на отримання початкового рівня Scuba Diver, який дозволяв би нам пірнати на глибину до 12 метрів.

Сам по собі екзамен це 50 питань, з яких нам треба було відповідати лише на перші 25, бо ми отримували неповну сертифікацію. На екзамені мені, мабуть, вперше в житті, знадобився закон Архімеда, бо серед екзаменаційних питань було одне питання на його формулювання.

Традиційно я попросив інструктора записати мені ті два занурення, що ми робили в Log Book, цього разу нам їх видали вже у вигляді книжечки, а не просто в якості вирваних листочків з блокноту.

Схоже на те, що моя спроба отримати дайверський сертифікат, зірвалась в черговий раз.

Спроба № 4 – Україна

Думаєте я здався? Ні, аж ніяк!

Повернувшись в Україну з Єгипту, я вирішив, що, в принципі, можна отримати сертифікацію і в Україні.

Знайшов організацію, яка є партнером SSI в Києві, звʼязався з ними в чаті, обговорив можливості продовження навчання та отримання сертифікації в Києві, в січні, нагадую, що для отримання сертифікату доведеться пірнати у відкритій воді. В січні. В Києві.

Традиційно не склалось: чи то часу до від'їзду не вистачало, чи то ліньки було, не памʼятаю, але не склалось в черговий раз.

Спроба № 5 - Канада

Переїхавши до Канади, я вирішив, нарешті, закрити гештальт, який відкрився в листопаді 2017 року та отримати дайверський сертифікат - Open Water Diver.

Пошук

Враховуючи, що на момент переїзду в мене вже був куций сертифікат від SSI, я планував знайти найближче місце, де навчання можна було б просто продовжити. Сюрприз мене очікував там, де його не чекали: на момент мого переїзду в Ванкувері не було жодного закладу, який би продавав дайвінг курси під егідою SSI. Довелось шукати альтернативні варіанти.

В якості сертифікуючої організації я вирішив зупинитись на PADI, враховуючи, що вже стикався з ними раніше та трохи досліджував їх програми, обрати мені було не складно. Залишалось найважче - обрати конкретний заклад - партнер, який проведе мою сертифікацію під егідою PADI.

У більшості сертифікуючих організацій є сайт локатор, на якому можна знати всі доступні заклади, які займаються сертифікацією. Ось, наприклад, сторінки з локаторами від: PADI, SSI, NAUI.

Найближчими до мене виявилось 3 заклади, але постає закономірне питання: як обрати з них найкращий/найвигідніший?

Для вирішення цього питання я вирішив порівняти ціни та рейтинги. Всі ціни я взяв з офіційних сайтів організацій, якщо там були десь якісь не очевидні знижки, які я пропустив, тим гірше  для них, в результаті в мене вийшла наступна табличка.

Нас цікавить результат в рядку Total, він розраховується за наступною формулою: (OWD + Dry Suit) * (5 - Raiting + 1). Помножуючи ціну на рейтинг, я намагався скорегувати ціну на можливий дискомфорт від не ідеального рівня сервісу. Очевидно, що цінність першого і третього закладу приблизно однакова, тому я на додачу врахував географічне положення та почитав коментарі до рейтингів, які проставили люди. На основі всіх факторів я зупинився на першій опції.

Назви закладів, до речі, це лишень абревіатури, щоб нікого з них не засмучувати.

Покупка

В цілому, в процесі купівлі курсу немає нічого складного: приходиш в центр, платиш гроші і готово.

В моєму випадку, додатково треба було купити ще й маску для дайвінгу, трубку та загубник. У звʼязку з коронавірусом, всі ці речі тепер мають бути індивідуальними і їх не можна брати в оренду, але я думаю це навіть і на краще, враховуючи, що маска має чітко підходити під форму обличчя.

Я приїхав купляти курси за 15 хвилин до закриття центру і вони без жодних проблем провозились зі мною навіть після закриття.

Лекції та басейн

Правильно організовані курси, складаються з трьох компонентів: лекції, практика в басейні та практика у відкритій воді.

В моєму випадку, лекції проходили в гарно обладнаних класах, нам вмикали диск, на якому "веселі" та усміхнені люди розкривали різноманітні аспекти дайвінгу.

Перший день

Першого дня нас чекала дуже довга, але водночас проста лекція, в якій розповідалась базова інформація стосовно дайвінгу та обладнання. Я вже все це знав з моїх попередніх спроб отримати сертифікат.

Наше перше занурення відбувалось на базі шкільного басейну, так тут у школах бувають басейни. Дайверів запускають в басейн після того, як закінчуються звичайні робочі години і в басейні більше немає простих відвідувачів.

На жаль, моє знайомство з басейнами Канади відбулось в шкільному басейні та шкільній роздягалці. Якщо ви виросли на американській культурі та фільмах і вам здавалось, що школи в них супер чисті і виглядають як рай, то я змушений вас розчарувати. Басейн та роздягалка дуже брудні, таких брудних і розклепаних я не бачив навіть в Україні. Коротше кажучи, типовий шкільний інвентар.

Приїхавши, ми затягли наше обладнання та спорядження в середину будівлі, переодяглись, нам пояснили як збирати спорядження докупи, для мене це вже було не вперше, тому проблем не виникло.

В нашій групі було 4 людини і 2 інструктора - Лука і Джесіка. Під час заняття мені здавалось, що серед інструкторів більш досвідченим був Лука, але я помилився. Мабуть, мене ввело в оману те, що він вів заняття, а Джесіка лише страхувала нас на певній відстані позаду.

Як водиться, першою навичкою в воді була робота з маскою, ми буквально на глибині в метр, стоячи навколішки, повністю під водою мали заповнювати маску наполовину водою та очищувати її від води безпосередньо під водою. Насправді, це дуже проста вправа, але я примудрився наковтатись води на стільки, що мені довелось підвестись над водою і прокашлятись. Загалом, такої можливості, зазвичай, немає і дайвери все роблять з регулятором в роті, в який вони кашляють, чхають та інколи навіть і ригають.

Другою, надзвичайно важливою вправою, було відпрацювання навичок поділитись киснем з напарником на випадок, якщо в одного з вас закінчився кисень.

Наприкінці заняття, нам дали можливість поплавати під водою та відчути це круте відчуття – дихання під водою.

Другий день

Цього разу відеолекція була досить коротка, нам розповіли про те як зникають кольори під водою, трохи про гідрокостюми, про правила занурення та спливання та про те як розраховувати кисень в балоні під водою.

Другого дня, в нас змінився інструктор і цього разу ним був дуже дотепний та дружній хлопець - Дрю.

Стосовно басейну, нам пощастило і цього разу ми тренувались в басейні Університету Британської Колумбії. На відміну від попереднього басейну, тут були дуже чисті роздягалки, туалети, душові та вода в басейні.

Паркінг на території університету, мабуть, найдорожча з тих, що я бачив в Ванкувері: за 2 години паркування з мене взяли 8 доларів. Добре, що за це можна було заплатити готівкою, то я позбувся купи дрібʼязку.

Перед зануренням ми зробили перевірку наших костюмів. Для зручності запамʼятовування є мнемоніка - Bruse Willis Rock All Films(BWRAF). Кожна літера відповідає за окремі перевірки:

B - BCD/buoyancy - потрібно перевірити, що жилет контролю плавучості правильно працює. Повітря має триматись в жилеті, не спускати, всі клапани та кнопки мають належно працювати.

W - weights - на цьому етапі ми перевіряємо, що у всіх дайверів є додаткові грузила, які мають компенсувати плавучість гідрокостюма та обладнання. Всі грузила мають бути правильно закріпленні і т.д.

R - releases - перевірка на цьому етапі має гарантувати, що у випадку необхідності дайвер знає, як зняти з себе додаткові грузила та жилет плавучості, додатково перевіряється, що всі замки закриті та трубки під'єднанні і правильно закріплені.

A - air - в людей нема зябер і ми не здатні дихати під водою, тому на цьому кроці ми маємо перевірити чи гарно працює наш "восьминіг" - регулятор та чи в нас достатньо кисню, чи не пропускає регулятор і так далі.

F - final check - на останньому етапі проводиться перевірка маленьких штучок, які не були перевірені до цього, наприклад, трубки та маски.

В басейні ми відпрацьовували кілька навичок. Все почалось з перевірки обладнання та занурення, цього разу ми пірнали великим кроком з борта басейна, так, як зазвичай занурюються з кораблів. Останній раз я так пірнав в 2017 році і, чесно кажучи, падаючи в воду в важелезному костюмі стає трохи лячно, але через кілька подихів це проходить. Важливий момент при такому стрибку в воду - тримати маску та регулятор, щоб вони не злетіли та не вилетіли з рота при ударі об поверхню води.

До дайверів початківців є певні фізичні вимоги: ви маєте бути здатними проплисти 200 метрів. 200 метрів це єдине, що регламентовано, немає ні обмежень по швидкості, ні по стилю аби проплив. Дайвінг дуже енерговитратна справа, тому ми почали наше перебування в воді с саме цього запливу.

Відпрацювання ж практичних навичок проходило на глибині 4.5 метрів, нам купу раз пояснили, що саме ми будемо робити, а потім показали на власному прикладі.

Ми почали з того, що інструктор перекривав нам повітря на дні басейну, щоб ми зрозуміли як це, коли закінчується повітря та могли зорієнтуватися в критичній ситуації. По відчуттям це такий стан, коли ти просто не можеш вдихнути, ніяких прекурсорів та ранніх симптомів закінчення повітря я не помітив.

Далі були вправи з маскою. Першою вправою було повне заповнення маски водою з подальшим видуванням води з неї. В цілому, вправа досить легка, але якщо почати інстинктивно дихати носом, то можна захлинутись. Додаткову складність складає те, що повністю заливши маску водою важко тримати очі відкритими та орієнтуватись в тому, що відбувається довкола. З цією вправою всі члени нашої групи впорались легко.

Наступна вправа була більш складна, треба було повністю зняти маску з голови, почекати кілька секунд, повернути її назад та видути воду. В цілому, вправа не набагато складніша від попередньої, але вона ускладнюється тим, що надягання маски на голову це досить неприємна процедура, бо гума тягне волосся. Один хлопець з нашої групи був на межі або навіть схопив панічну атаку та спробував миттєво сплисти, проте інструктор допоміг йому заспокоїтись і потім додатково відпрацював з ним цю вправу.

Наприкінці ми тренували нейтральну плавучість - стан коли наша вага нейтралізована повітрям в жилеті і ми знаходимось в товщі води не тонучи та не спливаючи. Кажуть, що це одна з найскладніших навичок в опануванні.

Після вправ, нам дали час просто поплавати з аквалангами, приблизно 20-30 хвилин, під час яких інші хлопці виконували вправу для рівня Dive Master, вони мали обмінятись жилетами під водою, використовуючи лише один регулятор для дихання, досить цікаво подивитись, особливо, якщо в майбутньому плануєш здавати цей екзамен.

Третій день

Як ви можете здогадатись, цього разу в нас знову був інший інструктор. Цього разу це була дівчина Меган. Вона була ще смішнішою ніж Дрю, та все заняття було серією молодіжних підколів між нами та нею. Взагалі, дайвінг створює супер дружню, розслаблену атмосферу між всіма, навіть коли ви бачите один-одного вперше.

Перед заняттям я зареєструвався на продовження курсів у вигляді повної спеціальності використання сухого костюма(Dry Suit Specialty) та просунутий курс дайвінгу(Adwanced Open Water Diver).

Третя лекція була здебільшого сфокусована на безпеці на воді та надання першої медичної допомоги. Додатково було розглянуто питання течій та приливів з відливами.

Як завжди після лекції був традиційний тест, на якому я примудрився зробити 5 помилок в 10 питаннях. Довелось потім перечитувати в книжці, що там і як.

Вгадаєте який басейн нам дістався цього разу? Правильно, брудний, шкільний басейн.

Практичні навички були дуже простими. Ставши вже традиційними: збирання спорядження, перевірка один-одного та великий крок в воду.

Більшість вправ було сфокусовано на безпекових навичках. Ми відпрацювали спливання за допомогою резервного регулятора напарника та надування жилету контролю плавучості за допомогою власних легень. Таким чином, ми відпрацювали ситуацію, яка виникає, коли на глибині закінчилось повітря і потрібно виконати екстрене спливання.

Другою вправою, яка може врятувати життя було контрольоване екстрене спливання (Controlled Emergency Sswimmig Accent - CESA). Суть вправи полягає в тому, що на одному видиху треба проплисти близько 10 метрів, увесь час випускаючи повітря. Для того, щоб було легше контролювати темпи видихання, дайвери просто мугикають якийсь звук під час спливання. Існує багато варіантів таких звуків: А, Е, О та інші голосні.

Взагалі, під час дайвінгу не можна затримувати дихання і, особливо, коли спливаєш, навіть, якщо в балоні більше немає повітря, все одно треба видихати спливаючи. Це дуже не інтуїтивно, але суть проблеми полягає в тому, що на глибині повітря стискається під тиском води і починає займати менше місця. Таким чином, скажімо, повітря обʼємом в 1 літр на поверхні перетвориться на пів літра на глибині 10 метрів і всього на 300 грам на глибині 20 метрів, і так далі. Тому, якщо вдихнути на глибині, затримати дихання і сплисти, то легені просто розірве. Носилки - лікарня - морг - холодна земелька - кінець історії.

Я попросив Меган, щоб вона перекрила мені повітря під водою, в надії запамʼятати це відчуття останніх подихів. На жаль, те, що повітря закінчилось, стане відомо лише з самим останнім вдихом.

За звичкою, ми поплавали під водою трохи часу перед тим, як вийти з басейну.

Існує ще одна вимога до фізіологічного стану: кандидат в дайвери має бути в змозі протриматись на поверхні води впродовж 10 хвилин. Під час вправи не треба бути в повному спорядженні, тому в принципі для будь кого, хто вміє плавати, це не має стати чимось важким. Проплисти 200 метрів було значно важче.

Четвертий день

Четвертий день - четвертий інструктор. Цього разу це була дівчина на імʼя Шіна.

Лекція була досить коротка, нам трохи розповіли про використання сіток для збору сміття, про кесонну хворобу та дайвінг з підводним компʼютером (декомпресиметром). Це відео було єдиною частиною всього курсу, яка мені сподобалась менше, аніж відеокурс від SSI. У відео від SSI дуже багато уваги приділяється тому, як правильно пірнати та розраховувати час, який можна пробути під водою без необхідності робити декомпресію (зупинку під водою, щоб випустити надлишковий азот з організму). У курсі від PADI все здебільшого зводилось до того, що у вас є компʼютер, отож слухайтесь його.

Заняття проходили в університетському басейні, де ми мали відпрацювати величезну кількість навичок.

Перш за все, це було пірнання без спорядження. Пливеш на поверхні, глибокий вдих, пірнув, трохи проплив під водою і сплив. Нічого складного, всі впорались без проблем. Друга вправа була тісно повʼязана з першою, під час занурення вода затікає в дихальну трубку і ми тренувались її видувати, особливість полягає в тому, що трубки для снорклінгу трошки різні, тому варто перевіряти, який саме метод очищення підходить в кожному конкретному випадку.

Далі справи ставали важчими, треба було зняти та одягнути спорядження в воді. Існують спеціальні техніки, як це правильно робити, але я все одно кожного разу страждаю, бо та чи інша трубка опиняється десь на спині і мені необхідно її якось витягати.

Впоравшись зі спорядженням, ми занурились. На глибині нас чекало кілька вправ, перша була пов'язана з надуванням наших жилетів контролю плавучості власними легенями до моменту, поки ми не досягнемо нейтральної плавучості. Далі нам було необхідно зняти маску і проплисти певну відстань під водою без неї, одягти її назад та видути з неї воду, нічого складного, але трохи незвично дихати під водою без маски.

В кінці заняття ми відпрацювали навички екстреного скидання додаткової ваги, яка може бути в кишенях компенсатора плавучості або на поясі.

Останньою вправою було буксування напарника, який "дуже втомився" трьома різними способами.

Пʼятий день

День, то пʼятий, проте інструктор четвертий, ми знову пірнаємо і вчимось з Шіною.

Лекція була досить розслабленою, як на мене, нам трохи розповіли про дайвінгові таблиці та компʼютери, про дайвінг вище рівня моря, наприклад, в горах, та як надавати першу допомогу при кесонній хворобі. Також була дуже важлива інформація стосовно газового наркозу. Він виникає від великої кількості вдихання азоту на глибині більше 30 метрів. На додачу, нам розповіли про те, як користуватись компасом під водою.

Останнього дня, замість маленького тесту з 10 питань, ми здавали фінальний екзамен, який складався з 50 питань. Я набрав 94%, правильно відповівши на 47 з 50 запропонованих питань.

Відпрацювання практичних навичок, відбувалось в басейні університету та було дуже схоже на навички четвертого дня з невеликими змінами. Цього разу нам треба було знімати та одягати спорядження під водою, а не на поверхні, поправляти застібки балонів, знімати та одягати додаткову вагу на глибині.

Традиційно ми працювали над нейтральною плавучістю.

Це було останнє заняття зі стандартної програми Open Water Diver, проте пірнати в Тихому океані холодно, тож на мене чекало ще одне занурення в басейні, щоб навчитись користуватись сухим костюмом.

Шостий день

Шостий день тренувань був присвячений використанню сухого костюму, а викладачем був Ентоні, який, до речі, і продавав мені ці курси кілька тижнів до того.

Перед заняттям, мене запросили у підсобку, позаду торговельної зали та підібрали сухий костюм, манжети на запʼястки та комір на шию. Для того, щоб забезпечити герметичність до костюму, пристібаються латексні манжети та комір, які створюють досить сильний тиск на шкіру та не пропускають воду. Чесно кажучи, мені здається, я трохи переборщив зі своїми і, навіть, турбувався чи не втрачу свідомість від перетиснутого горла, а руки трохи навіть німіли.

Відеолекції надаються PADI і конкретно це відео було досить старе. Велика кількість інформації була дещо застарілою, тому в якийсь момент Ентоні його зупинив і показав все, що ми маємо знати на прикладі сучасного сухого костюму.

Після відео, Ентоні розрекламував нам гумові рукавички і вся група одностайно вирішила їх купити, добре, що історія недорога. Забігаючи наперед, ідея з рукавичками класна, в басейні я використовував неопренові і це просто жах, в порівнянні з гумовими. Рухливість в неопренових рукавичках дуже страждає і виконувати будь-які активні вправи стає дуже важко, я сильно настраждався в басейні. До речі, не знаю на скільки це спеціалізовані рукавички, бо виглядають вони майже так само, як рукавички для миття унітазу, але коштують дорожче.

Говорячи про практичну частину, крім стандартних вправ на встановлення нейтральної плавучості та знімання/одягання спорядження в воді, ми відпрацювали ще декілька вправ специфічних для сухого костюму.

Перш за все, нас навчили, як наповнити його повітрям та, як випускати з нього повітря, щоб контролювати свою плавучість.

Потім ми відпрацювали, що треба робити, якщо повітря в сухому костюмі скупчилось в ногах і тебе перекидає догори дриґом. Коротка версія - треба робити сальто, але під водою та з купою спорядження на собі.

Ну і остання специфічна вправа це екстрене відʼєднання кисневої трубки, яка підключається до сухого костюма та використовується для наповнення його повітрям.

Того вечора я усвідомив, де взялось моє захоплення дайвінгом. В дитинстві по телевізору часто показували "Підводну Одіссею капітана Кусто", я сидів і годинами дивився його з батьком. Думаю, це було першим поштовхом, який зумовив моє захоплення підводним світом.

Під час нашого занурення, в сусідній групі сталось невеличка пригода: один з учнів трошки наковтався води. Як саме це сталось я не бачив, проте, коли ми вилізли, я бачив як його виходжують рятувальники. Ні, він виглядав нормально, але вони гасали навколо нього зі стурбованим виглядом, щось записували та навіть притягли медичний кисень, щоб він ним дихав.

Чесно кажучи, мені здалось, що Ентоні не дуже суворо все перевіряв. Зробили вправу якось і досить, але можливо мені це просто здалось.

Так закінчились мої занурення в закритій воді.

Відкрита вода

Пірнання в сухому костюмі має певну специфіку – він одягається на одяг, а зберіганням тепла займається вже той одяг, який було одягнуто під ним. Враховуючи, що мої занурення у відкритій воді були заплановані на вихідні, а тренування з використання сухого костюму, на яких нам розповіли, що вдягати в океан відбувались в четвер ввечері, то часу на пошук одягу в мене було дуже мало.

В пʼятницю ввечері, одразу після роботи, я, як ужалений, ринувся шукати туристичний флісовий одяг. Звісно, виникає питання, а чому просто не купити одяг для дайвінгу і відповідь тут досить проста, якщо туристичний светр коштує 30 баксів, то такий самий, але для дайвінгу може коштувати під 200 доларів. Я, звісно, планую продовжувати займатись дайвінгом, але на такі жертви я все ще не готовий.

Нам дуже наполегливо пояснили, що ми маємо бути вдягнені у фліс, а не в котон, тому що котон, коли намокає, якщо костюм протече, перестає утримувати тепло, в той час як фліс гарно працює навіть мокрим.

Перший день

Ранок суботи почався з біганини і пошуку мого щоденника занурень, який мені видали в Єгипті. Батько завжди казав мені, що збиратись треба з вечора, але я ж "розумніший", тому вгадайте, хто бігає квартирою і рве волосся на собі в пошуках щоденника. Єдина гарна річ, яку я все ж таки зробив - заздалегідь написав список речей, які я мав взяти із собою.

Список речей для дайвінгу в холодній воді:

1. Diving logbook
2. Штани 3 шт.
3. Труси 2 шт.
4. Товсті шкарпетки 2 шт.
5. Тонкі шкарпетки 2 шт.
6. Флісові кофти 3 шт.
7. Шапка
8. Рушник
9. Рукавички для пірнання
10. Маска та трубка
11. Тормозок

Поспіхом скидавши все в сумки та поснідавши, я побіг в машину. Мені треба було проїхати більше 20 кілометрів до Whytecliff park,  в якому ми мали сьогодні пірнати.

Dive #1

Перед зануренням ми традиційно розвантажили наше спорядження та зібрали його на галявині.

Після цього нам провели інструктаж. Цього дня нашими інструкторами були Джесіка та Кія, яка їй допомагала.

Цікавою особливістю пірнання в океані, в порівнянні з басейном, є те, що на кожному з нас значно більше одягу, бо температура води близько 10°С. Додатковий одяг підвищує плавучість і, щоб це компенсувати, потрібно використовувати додаткову вагу. Під час занурень я використовував близько 15кг. додаткової ваги. Цікаво, чому я точно не знаю вагу, яка була на мені? Справа в тому, що в Канаді впереміш використовуються імперська та метрична система мір, що додає певних конфузів.

Одночасно з нами пірнало ще дуже багато груп, а WhyteCliff має дуже специфічний тип морського ґрунту: як тільки його торкаєшся, то у воді здіймається величезна хмара мулу. Цей мул чудово тримається у воді та дуже погано осідає і майже повністю блокує видимість.

Під час першого занурення, ми опустились на глибину близько 7 метрів та почали виконувати вправи. Почалось все з найприємніших вправ по очищенню маски від води. Особливої пікантності додавав мул та дуже холодна вода. Відпрацювавши часткове очищення маски, Джесіка перевірила наскільки добре ми можемо знайти загублений регулятор. За час виконання цих двох вправ, вода скаламутилась так, що нам довелось відплисти на інше місце. В цілому, це відплиття нормоване програмою сертифікації та називається міні-дайв. Під час цього запливу, мій напарник загубився, видимість була менше метру і нам довелось виконувати процедуру термінового пошуку. В нашому випадку, це був швидкий пошук - 20 секунд і термінове спливання на поверхню. Про процедуру пошуку дуже важливо домовитись до запливу, це може врятувати вам життя. Насправді, це було навіть на користь, бо рідко, коли вдається відпрацювати цю вправу, а нам пощастило.

Після успішного поєднання та міні-дайву, ми виконали ще кілька вправ по типу переключення з трубки для снорклінгу на регулятор і навпаки та буксування стомленого напарника.

Вийшовши на берег, ми зняли спорядження та залишили його там. Парк має дуже крутий підйом, тому тягати спорядження від води до машини дуже складна справа. Між зануреннями ми, зазвичай, носимо лише балони з киснем.

Піднявшись до машини, в нас був швидкий обід.

Після обіду в нас стався невеличкий конфлікт, під час якого я отримав на горіхи за те, що дивився на рибок і це могло бути дуже небезпечно, враховуючи погану видимість. Дивно, бо я плив поряд з інструкторкою і нікуди не подівся.

Dive #2

Після обіду ми влізли в сухі костюми та потягли важелезні балони вниз до води. Шкода, що там немає фунікулера, я готовий платити по 5 доларів за кожен спуск/підйом аби тільки не тягати спорядження на собі.

Під час цього запливу нас поділили на 2 групи, які відпрацьовували різні навички. Мені дісталось одягання спорядження в воді та робота з вагою. Інша група відпрацьовувала термінове спливання, на випадок, якщо закінчилось повітря. Наступного дня ми мали змінитися та відпрацювати інші вправи.

Після цих вправ ми знову обʼєдналися та ще раз попрацювали над нашою плавучістю. Вправ на плавучість ніколи не буває багато. Під час спливання ми також відпрацювали сплив за допомогою повітря напарника.

Перед виходом з води ми виконали вправу з діставання та повернення назад ваги в компенсатор плавучості. Справи в мене були кепські настільки, що іншому інструктору здалось, що я втопився і мене треба рятувати.

Після другого запливу починається найцікавіше: підйом в гору зі спорядженням, за це я готовий платити навіть більше 5 доларів. Переодягнувшись, я віддав Джесіці свій єгипетський записник із зануреннями і поїхав додому.

Другий день

Другий день був значно легшим, все було вже знайомим та очікуваним. Перед пірнанням ми, як завжди, зібрали спорядження, вдягли сухі костюми та прослухали інструктаж, нічого особливого.

Наступного дня в нас було вже три інструктора, точніше один інструктор Джесіка та два дайвмастери Кія та Ерін. Вони мали слідкувати, що все безпечно і ми не загубились у каламутній воді.

Dive #1

Під час першого запливу ми знову розважались зніманням та одяганням маски під водою, чудова вправа.

Особлива увага другого дня приділялась навігації. Ми вчились користуватись компасом, рахувати відстань за допомогою тактів - кількість повних рухів ногами і так далі. Опанування компасу почалось ще на суші, ми ходили певними напрямками та рахували кроки. У воді ми зробили дві вправи: перша полягала у використанні компаса на глибині, а друга, пливучи на поверхні. Видимість була, як завжди, ніяка, тому ми користувались компасом по-справжньому.

Другого дня настала і моя черга тренувати термінове спливання, коли закінчилось повітря. Мені вдалось з першої спроби, хоча це не так і просто, враховуючи 15 додаткових кілограмів.

Ну, і, наостанок, ми відпрацювали нейтральну плавучість. Як я і казав, цієї навички багато не буває.

Dive #2

Друге занурення було більше розважальним. З навчального ми лише подивились, як користуватись поплавками для того, щоб стати помітним на поверхні. Увесь інший час ми просто плавали і отримували задоволення.

Після традиційного підйому спорядження і переодягання, ми заповнили наші щоденники. Цього разу все по-справжньому, як дорослі. Тепер це наш обовʼязок.

Сертифікація

В четвер, 19 травня мені прийшов електронний лист, що тепер я сертифікований дайвер, а ще через півтора тижні, в понеділок, картка сертифікації чекала мене у поштовій скриньці.

А далі що?

Наразі, в мене заплановано щонайменше дві активності: отримання повної сертифікації з використання сухого костюму та просунутий курс по дайвінгу, про які я, скоріше за все, розповім в наступних постах.