Please don't die

Життєствердний заголовок? Саме з цими словами до мене звернувся мій інструктор перед зануренням до залишків колись грізного корабля Королівських військово-морських сил Канади - HMCS Annapolis.

Останнім часом найбільшу цікавість та захват в мене викликали занурення до затонулих кораблів. Вперше я побачив залишки корабля в грудні 2022 року і все закрутилось. Через те, що корабель це очевидний чужинець в підводному світі, на дні він виглядає так само сюрреалістично, як і космічний корабель десь посеред мегаполіса. На відміну від підводної фауни, яку ми можемо спостерігати усюди від маленького ставку в селі до Великого Барʼєрного рифу, уламки кораблів є унікальні. Вони існують в єдиному екземплярі, в дуже конкретному місці та швидкоплинні, бо океан безжально сточує те, що колись було величними кораблями. Все це манить відчайдушних дослідників та далеко не завжди закінчується успішно.

HMCS Annapolis

Моїм першим кораблем був HMCS Annapolis, ми зробили два занурення в холодні грудневі води Тихого Океану і саме в той день я захотів навчитись досліджувати затонулі кораблі.

Корабель можна досліджувати на кількох глибинах. Найменша глибина, де ми зустрічаємось з кораблем близько 15 метрів. Основна палуба знаходиться на глибині 20 метрів, а кіль корабля впирається в дно на глибині 40 метрів.  В цілому, все найцікавіше знаходиться на глибині близько 25-30 метрів, тому для дослідження корабля треба мати просунуту сертифікацію.

Заходячи в бухту нашого занурення, ми злякали  касаток, які полювали на морських левів і ті, виправдовуючи свою репутацію морських цуценят, на знак вдячності, приплили погратись з нами.

Mama viña

Наступним кораблем стала Mama viña. Mama viña – це старий корабель, який використовувався для вилову креветок і був затоплений в 1995 році біля берегів Мексики. Навколо корабля проходить сильна течія, що створює чудові умови для рифу, який вже почав поглинати корабель. Ми пірнали рано-вранці і тому нам пощастило бути першими та дослідити корабель, коли там ще нікого не було.

Корабель знаходиться досить глибоко, приблизно 25 метрів і має сильні течії довкола, тому пірнання до нього вимагає досить серйозної підготовки.

Очевидно, що бажання навчитись досліджувати кораблі не тільки ззовні, але й всередині, тільки наростало. Тим паче, саме тоді я отримав розсилку про те, що за декілька місяців планується набір на курс Wreck Diving Specialty. Оце так збіг.

Wreck Diving Specialty

Пролог

В квітні 2023 я пішов воювати з моїм дайвінговим центром на предмет того, де мій дайвінговий компʼютер, який я замовив в листопаді, а він все ще не надійшов. В ході розмови зʼясувалось, що курс буде проходити в кінці квітня і там, якраз, є одне місце, дізнавшись, що інструктором буде один з моїх улюблених викладачів - Люк та, швидко зваживши всі «за» і «за», вписався в цю пригоду.

Концептуально, спеціальність полягає в здобутті знань та навичок, які дозволять нам вивчати рештки затонулих кораблів, літаків і інших індустріальних предметів під водою. Проникнення всередину затопленого корабля не є обовʼязковою частиною курсу, хоча після отримання цієї сертифікації це дозволено. Нам пощастило і Люк був налаштований на справжнє проникнення всередину корабля.

День 1

Перший день ми мали занурюватись в провінційному парку Porteau Cove, де, було створено, великий штучний риф з кількох затонулих кораблів та інших індустріальних предметів. Дайвінгова локація в парку досить складна. По-перше, затоплені кораблі знаходяться досить далеко від берега, по-друге, там одночасно проходить кілька досить потужних течій, з якими доводиться боротись.

Впродовж двох занурень, ми робили кілька вправ на роботу з прокладання та використання шляхового шнура, практикували правильне закріплення шнура та навігацію з його допомогою наосліп. Поплававши трохи наосліп, я зрозумів, чому досвідчені дайвери завжди мають з собою запасну маску. Потрапити в умови, коли ти маєш пересуватись у дуже складних умовах, не можеш просто сплисти, бо над твоєю головою палуба корабля і твоє життя залежить від того, наскільки добре був закріплений шляховий шнур.

Іншою цікавою справою було: створення мапи затопленого корабля, визначення небезпечних ділянок флори та фауни, які оточують корабель. Мапу треба малювати на спеціальній дощечці під водою, що теж досить складно, враховуючи, що на руках одягнено 2 пари рукавичок, вода довколо бадьорить своєю температурою (+10°C) і руки вже зводить від холоду. Під час цієї вправи, мій напарник навіть загубив олівець, яким ми малювали.

Протягом цього занурення, ми кілька раз губились, вспливали, не могли знайти потрібний корабель (на дні іх три) та боролись з безжальною течією. В цілому, дуже весело провели час.

День 2

Другий день складався з двох занурень до вже відомого мені HMCS Annapolis.  Ми зустрілись в порту, зібрали речі, переодяглись в сухі костюми та вирушили до місця нашого занурення.

Нас розбили на 2 групи: перша група мала проникати всередину корабля, досліджувати каюти, вчитись правильно розраховувати кисень та керувати своєю плавучістю, а друга група досліджувала корабель ззовні, під час другого занурення групи мінялись.

Я потрапив до групи, яка мала запливати в корабель першими. Дорога до місця занурення займає приблизно півгодини і в цей час Люк проводив мені та моєму напарнику інструктаж щодо того, що ми будемо там робити та чого нам очікувати. На пальцях пояснивши план корабля, де знаходиться вхід та виходи з нього, окресливши можливі ризики та план пересувань, Люк видав славнозвісну фразу "Please don't die today". Не знаю як щодо мого напарника, але мене вона трошки піднапрягла.

Прибувши до місця, ми вдягли наші ласти, компенсатори плавучості з балонами, рукавички, провели останні перевірки і стрибнули в воду. Миттєво мене чекав сюрприз – мій сухий костюм вирішив перетворитись на мокрий і мене заливало холодною квітневою водою. Повернувшись на корабель, Люк додатково затягнув зястібку на моєму "сухому" костюмі і я стрибнув в воду повторно. Цього разу все було добре.

Ми повільно спустились під воду, пройшли крізь величезний отвір палуби і потрапили всередину того, що колись було величним військовим кораблем. Першим плив мій напарник, потім я і отсаннім плив Люк. Пересування всередині корабля – це пересування довгими, вузькими коридорами, які не бачили денного світла роками і єдине, що їх освітлює це ліхтарик у твоїй руці. Ми повільно пропливали каюту за каютою, розуміння своєї безпорадності та неможливості сплисти у випадку чого, потрошку нагнітало фаталістичні думки, які, в свою чергу, знатно теліпали нерви.

Досить швидко комбінація з холоду, глибини та стресу зіграли свою гру і в мене залишилось всього 2/3 кисня, зазвичай, при пірнанні в закритому просторі це знак, що треба рухатись на вихід. Я просигналізував Люку і почав рухатись в бік виходу.

Зазвичай, я пірнаю на повному розслабоні і отримую від цього купу позитивних вражень, але саме це занурення було для мене великим випробуванням.

Випливши з трюма, ми почали досліджувати корабель зовні та заплили в капітанську рубку.

Повітря в мене закінчилось трохи раніше, ніж в Люка та мого напарника і Люк скоманждував мені підніматись. В каламутній воді я не побачив буя і спливав майже наосліп. Найбільша складність такого сплиття полягає в тому, що на глибині в 5 метрів потрібно зробити зупинку, щоб випустити зайвий азот з крові. У випадку, коли в тебе немає якогось шнура, за який можна було б триматись потрібно триматись в товщі води лише за допомогою навичок плавучості. На щастя, в мене був із собою дайвінговоий компʼютер, який підказував мені глибину, тому найбільшою складністю була нудьга від висіння в товщі води з видимістю в 1 метр.

Після обіду ми мали ще одне занурення. Цього разу все було дуже просто: ми плавали навколо корабля, звертали увагу на морських тварин, які знайшли собі прихисток навколо корабля, дослідили ангар, який колись слугував домівкою для гелікоптерів, а зараз лише віддалено нагадував про кипуче життя, яке в ньому вирувало.

На жаль, єдиним місцем, в якому закарбувалось все те, що я побачив є моя памʼять і в мене немає фотографій та відеозаписів з того курсу. Можливо, наступного разу мені пощастить більше.

Результати

Приблизно через тиждень мені прийшов лист, що моя сертіфікація пройдена і я можу побачити свою картку на сайті PADI. В попередніх постах про дайвінг я постив картку, яку отримував в кінці своєї розповіді, але нажаль з 2023 року, PADI перейшло на електроні картки і тепер, для отримання фізичної треба заплатити 60 канадських доларів, тому цього разу без картинки.

Що далі?

Хороше питання, памʼятаю, як мене вразило моє перше занурення на глибину 30 метрів, як після того мені здавалось, що 12 метрів достатньо для всіх, але я повертався і повертався на глибину. Хто знає, можливо, найближчим часом, я знову повренусь в темні коридори затонулих кораблів.